У цей день в державі вшановують памʼять про понад 110 тисяч кримських татар – корінного населення Кримського півострова і однієї з титульних націй України, які загинули під час й у декілька місяців після депортації кримськотатарського народу 1944 року. Зазначеною постановою події 44-го року визнано геноцидом кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар з півострова під час Другої світової війни почалася 18 травня 1944 року і тривала до початку червня. Підставою для цього стали претензії в нібито “масовій зраді та колабораціонізмі” під час окупації фашистськими військами.

Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але вони так і не отримали права повернутися до Криму. Заборона діяла до 1989 року.

За офіційними даними радянської влади, були депортовані понад 183 тис. кримських татар, за татарським джерелами – понад 228 тисяч. Нелюдський акт депортац

ії призвів до незліченних жертв. Протягом кількох днів цілий народ було позбавлено Батьківщини. В ешелонах смерті, у місцях спецпоселень загинули тисячі безневинних людей. Було знищено цілі родини. За даними Українського інституту національної пам’яті за перші роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками,  понад 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.

Після депортації у Криму почали перейменовувати кримськотатарські назви сіл, селищ, районів та міст. Змінили свої назви понад 1000 населених пунктів, а це 90% від усіх назв. У 1945 році радянська влада скасувала національно-територіальну автономію кримських татар — Кримську АРСР (автономну радянську соціалістичну республіку). На її місці створили Кримську область. Згодом туди почали масово звозити нових мешканців з Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей (територія Росії). Зазначимо, що саме кримські татари є корінним народом Кримського півострова, а Крим є їхньою історичною батьківщиною.

Кримські татари були вимушені залишатися у Центральній Азії, куди їх депортували, упродовж кількох десятиліть (майже 50 років). Почався потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму. Лише у 1989 році Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною. З того ж таки 1989 року кримські татари почали повертатися на батьківщину. Радянська влада їм не допомагала, не компенсувала землі, які втратили люди.

Біль кримськотатарського народу – це наш спільний біль.

Однак, історія повторилась… Тисячі кримських татар змушені були знову покинути рідні домівки з початком окупації росією Кримського півострова у 2014 році. Всі ці роки російська окупаційна влада кидає за грати, катує, проводить репресивну політику залякування, безслідного зникнення кримських татар, порушення громадянських, політичних і культурних прав.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.

9 травня 2019 року депортацію визнала геноцидом Латвія, 6 червня 2019 року — Литва, а 10 червня 2019 — Канада.

«Відзначати 18 травня – це не просто данина пам’яті жертвам депортації, це частина боротьби, яка, на жаль, триває і сьогодні. Зараз ми бачимо фактично повторення подій 1944 року, коли відбулося виселення корінного народу з півострова і зачистка Криму від кримських татар», – відзначила Перший заступник Міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова.